Візит до Івано-Франківська

У свій візит до Івано-Франківська активісти ГО “Львів’яни за електротранспорт” Юрій Каукалов, Володимир Караїм, Антон Лягушкін та Дмитро Янківський відправилися 1 травня 2014 року. Оскільки зручного потяга не знайшлося, а поїздка приміськими дизель-потягами забрала б надто багато часу, то вирішили їхати автобусом. Щоб не переплачувати, вирішили заплатити за проїзд водієві автобуса “Львів – Івано-Франківськ”… Щоправда, нас чекала одна неприємність – у Рогатині майже усі пасажири вийшли із цього автобуса, тому водій вирішив, що їхати далі – собі у збиток і запропонував пересісти на автобус “Львів – Снятин” де, за його словами, була купа вільних місць. Як це часто буває, реальність розійшлася із обіцянками, отож до Франківська довелося їхати стоячи у забитому людьми автобусі.

Іще далеко за межами Івано-Франківська – поблизу села Ямниця ми побачили контактну мережу тролейбуса. В село Ямниця до фірми “Барва” їздить один із найдовших на Західній Україні тролейбусний маршрут №4. Його побудували, щоб працівникам було зручніше добиратися на Івано-Франківський цементний завод. Тролейбусна лінія, до речі, проходить через село Старий Угринів, де народився Степан Бандера.

Цікаво, що одна із вулиць на околиці Івано-Франківська, як і у Львові, називається Пасічною, і неподалік неї знаходиться автостанція (як і у Львові). Центральний автовокзал у Франківську розташовується поблизу залізничного вокзалу. Поруч із ним знаходиться зупинка багатьох тролейбусних маршрутів. Щоправда, розклад їх руху нас не особливо порадував – тролейбуси у Івано-Франківську їздять доволі рідко, оскільки на місто у понад 200 тис. мешканців їх лише трохи більше 40.

Тролейбусний парк Івано-Франківська представлений чотирма моделями – “Skoda 14Tr”, ЮМЗ Т1, ЮМЗ Т2 і LAZ E183D1. Цікаво, що першими тролейбусами, які вийшли на вулиці Івано-Франківська 31 грудня 1983 року були ЗіУ-682. Але дуже швидко ці машини почали заміняти “Skoda 14Tr”, оскільки у всіх сусідніх обласних центрах експлуатувалися саме такі тролейбуси. Спочатку вони надходили із Луганська, а потім – напряму із заводу. У 1994 році дві “Шкоди” прибули із Німеччини, у тому ж році почалися поставки тролейбусів ЮМЗ Т1 і Т2. У середині 2000-х Івано-Франківськ отримав 5 сучасних низькопідлогових тролейбусів ЛАЗ Е183.

 Нас більш за все цікавив приміський тролейбусний маршрут №4 “вул. Дністровська – фірма “Барва”, отож біля залізничного вокзалу ми сіли на тролейбус маршруту №1 і доїхали до вулиці Пасічної, де і вирішили почекати на “четвірку”. Оскільки на цьому маршруті працює лише два тролейбуси, то довелося почекати її появи біля півгодини.

Виявилося, що не дивлячись на значний інтервал руху “четвірка” користується значною популярністю серед франківських пасажирів – це і не дивно, адже нею добираються в місто і назад мешканці кількох приміських сіл, а вартість проїзду складає лише 1 грн. 25 копійок, тобто вдвічі менше, а ніж у маршрутці.

Бувалого користувача “Шкод 14Тр” дещо здивує інтер’єр салону таких тролейбусів у Івано-Франківську. Замість звичних кремових, жовтих або білих тонів (у вживаних тролейбусів із Чехії), салони франківських тролейбусів пофарбовані у зелений колір.

Треба сказати, що Івано-Франківські тролейбуси їздять зі швидкістю, значно більшою, а ніж у Львові. Це, вочевидь, пов’язано як із їх кращим технічним станом, так із потребою забезпечувати мінімальні інтервали руху при малій кількості самих тролейбусів. Заїзжаючи на кінцеву “Барва” тролейбус, щоправда, значно зменшив швидкість, оскільки лісова дорога, по якій він зідйснював розворот, уже майже не мала асфальтового покриття. До кінцевої “Барва” із пасажирів у тролейбусі залишилися лише ми та водій – адміністративний корпус фірми своїм виглядом давав чітко зрозуміти – виробництво тут занепало уже давно… Тим же тролейбусом ми повернулися в центральну частину міста.

Наступним об’єктом, який нас цікавив у Івано-Франківську було тролейбусне депо. Відповідно до схеми, розміщеної у салонах тролейбусів туди мав би прямувати тролейбус №5. Нажаль, ми не знали, що цей тролейбус працює лише по буднім дням, тому і марно його чекали протягом більш ніж пів години, спостерігаючи за Центральним ринком, який розташований майже у центрі міста поблизу пішохідної зони. Навколо ринку – велика кількість припаркованих автівок, які заваджають рухові тролейбуса.

Оскільки “п’ятірки” ми не дочекалися, вирішили добиратися до тролейбусного депо, яке знаходиться на вулиці із промовистою назвою “Тролейбусна” на тролейбусі маршруту №1, а далі – пішки. Тролейбусне депо Івано-Франківська знаходиться на самій околиці міста. Вочевидь, лише зовсім недавно почалася забудова суміжним із ним територій. Неподалік тролейбусного депо розміщується також автопарк, у якому базуються маршрутки. Саме тролейбусне депо обслуговує не лише тролейбусні маршрути, а і автобусні. Тому крім тролейбусів на його території “живуть” також далекі родичі “Шкод” – автобуси “Karosa”. Також ми побачили кілька ЛАЗ – 695, очевидно, службових.

Територія тролейбусного депо у Івано-Франківську доволі простора, вочевидь, планувалося, що у місті буде працювати понад сотню “рогатих”. Окрім “Шкод”, обійшовши територію депо, вдалося здалеку побачити кілька тролейбусів ЮМЗ, яких ми в той день жодного разу не зустрічали на лінії. “Відпочивало” у вихідний день і четверо низькопідлогових LAZ E183D1. Побачили ми на території тролейбусного депо і хатинку його четвероногого охоронця, який, щоправда, чомусь покинув свій пост.

На території депо також вдалося побачити кілька майже повністю розібраних кузовів тролейбусів “Шкода”.

Кидається в очі, що у Івано-Франківську не існує якоїсь сталої стандартної системи пофарбування тролейбусів. Навіть тролейбуси, які не є у рекламі кожен має своє, відмінне від інших, фарбування… Невідомо, чого так – може вибір фарби залежить від бажання водіїв, які обслуговують той чи інший тролейбус, а може від того, яка фарба у сусідньому із депо магазині будматеріалів найдешевша.

Поблукавши навколо тролейбусного депо, яке уже оточили новобудови ми вирішили повернутися до центру міста для його огляду і поїздки іще на декількох тролейбусних маршрутах.

Хоча Івано-Франківськ майже є майже втричі менший за населенням, а ніж Львів, у його центральній частині облаштовано достатньо велику пішохідну зону. Тролейбусна мережу прокладено так, що вона кільцем оминає пішохідну зону і це велике кільце у якості кінцевої зупинки використовує більшість тролейбусних маршрутів міста.

Під пішохідну зону франківчани відвели навіть частину великої магістральної вулиці Незалежності. Оглянувши центральну частину міста, яка як і у Львові захищена від несанкціонованого заїзду автотранспорту болардами, ми пройлися вулицею Незалежності, яка сполучає нові районі Івано-Франківська із історичним центром. Ця вулиця пролягає шляхопроводом над коліями залізничного вокзалу “Івано-Франківськ”. По вулиці Незалежності пролягають одразу кілька тролейбусних маршрутів. Тут ми зустріли один із найстрарших тролейбусів Івано-Франківська із №124, який нещодавно пройшов капітальний ремонт і забрендований на честь 30-річчя відкриття тролейбусного руху в Івано-Франківську.

Неподалік вулиці Незалежності, на вулиці Сахарова, розташовано кінцеву зупинку тролейбусних маршрутів № 7, 8 і 9. Ми вирішили проїхатися на тролейбусі маршруту № 7, який прямує у новий житловий масив “Каскад” в районі вулиці Василя Стуса. Мікрорайон “Каскад” забудований сучасними багатоповерховими будниками, зведеними за типовими проектами без особливих архітектурних вигадок.

День підходив до завершення. І нам потрібно уже було збиратися у зворотню дорогу. Перекусивши на дорогу в привокзальному сквері ми зручно влаштувалися у плацкартному вагоні потягу “Івано-Франківськ – Київ” і через вечірні сутінки він поніс нас до рідного Львова. До побачення, Івано-Франківськ!