Трамвай у роки І світової війни та визвольних змагань

На початку війни

Після політичного вбивства спадкоємця австрійського престолу Франца Фердинанда у Сараєво сербським терористом Гаврилом Принципом стало зрозуміло – світ стоїть на порозі великої війни. І дійсно, минув місяць від дня смерті ерцгерцога, як Австро-Угорська імперія оголосила війну Сербії. 1 серпня війну союзниці Сербії – Російській імперії, оголосила Німеччина, а 6 серпня у війну з Росією включилася Австро-Угорщина.
Більшість населення Львова, як українці, так і поляки, підтримали двоєдину Австро-угорську монархію. Значна частина львів’ян записалася у національні легіони – польський (під орудою майбутнього президента Польщі Ю. Пілсудського) та український легіон січових стрільців.
Початок світової війни негативно відбився на роботі львівського трамваю – через мобілізацію до австрійського війська трамвай позбувся багатьох водіїв та кондукторів. Починаючи із 5 серпня деякі досвідчені кондуктори почали керувати трамваями, а кондукторами почали працювати львівські гімназисти. З 8 серпня 1914 року водіями львівських трамваїв почали працювати студенти Львівської політехніки. Такі нововведення сподобалися далеко не усім. «Gazeta Poranna» у числі від 10 серпня 1914 року писала: «Останні кілька днів в електричних трамваях кондукторами працюють учні гімназій, позавчора місце біля корби водія зайняли кільканадцять студентів Політехніки. Це була б гідна похвали річ у часи… інші.
Утримання сполучення в великому місті, безумовно, належить до суспільно корисних дій, звідси й задоволення того чи іншого обивателя, нав’юченого провіантом, який міг від театру дістатися «кадетом» (трамвайним маршрутом KD) на Софіївку чи іншим трамваєм на горішній Личаків, звідси й оплески і схвалення на користь «нашого доблесного» політехніка. Але чи ці хвацькі, молоді і здорові хлопці, які старанно крутять корбу на «стоп» і «їхати далі», чи кондуктори в мундирах, які безпомилково видають решту з корони, не задумувалися над тим, де їхнє місце саме в цей момент? Що перевезення подорожніх львівським бруком – це хороша річ, але є речі кращі, до яких наша молодь тягнеться всією душею?».
Мешканці Львова нерідко давали по кілька дрібних монет кондукторам-волонтерам із числа школярів, гімназистів та студентів. Дописувач часопису «Gazeta Wieczorna» пропонував, щоб окрім збору плати за проїзд хлопці-кондуктори також збирали кошти на допомогу війську: «Вже кілька разів піднімали питання про те, що молодь, тимчасово працевлаштована в трамваях, не повинна приймати чайових від громади. Однак було б добре, якби кожен імпровізований кондуктор мав на грудях банку з написом «На військовий скарб». З огляду на патріотизм нашої громадськості не підлягає сумніву, що наші молоді кондуктори щовечора віддаватимуть банки, заповнені по вінця».
Наприкінці серпня 1914 року львівська газета «Діло» повідомила про реквізицію на користь львівського трамваю трьох причепних трамвайних вагонів, які призначалися для Одеси: «Місто Одеса замовило було в бельґійській фабриці Кардевіль вози для своєї елєктричної зелізниці. Пять возів відійшло поза границі Галичини, натомість три вози припинили ся підчас транспорту у Львові, а як заскочила війна, тут їх задержано як контрабанду воєнну і занято. Вози ті представляють вартість около 90 тисяч корон. Всі вони є одноклясові, без моторів, значить до причіплюваня, притім є висші і довші від наших. Вози ті небавком будуть «робити службу у Львові». Та львів’янам так і не вдалося покататися на бельгійських трамваях…

Російська окупація Львова

В останніх числах серпня через помилки керівництва австро-угорської армії швидка окупація Львова російськими військами стала очевидною. Зі Львова були евакуйовані всі адміністративні установи, а також українські організації. Евакуація відбувалася поспіхом, у місті поширювалися панічні настрої. Через поспішну евакуацію нехтували заходами безпеки на залізниці, тому 30 серпня 1914 року поблизу станції Підзамче зіштовхнулися два потяги, через що було заблоковано залізничні лінії в сторону Красного, Стоянова та Підгайців.
Паніка, спричинена наближенням російських військ, спричинила дезорганізацію роботи трамваю у Львові. Ось як це описувала «Gazeta Wieczorna»: «Вчорашнє припинення трамвайного руху, яке теж сприяло збільшенню неспокою, не було ініціативою керівництва міста чи дирекції трамваю.
Із причини згаданого призупинення трамвайного руху громадськість, яка масово поспішала на потяги, зіштовхнулася із чисельними неприємностями і стражданнями. Траплялися дивовижні сцени: на звичайному дерев’яному возі їхала дама в капелюшку, прикрашеному чарівними перами страуса. Два ряди не менш елегантних дам сиділи на звичайних «дрожках», спустивши ноги до середини. Ще одна бігла на вокзал пішки, одягнувши на себе напевно найдорожчу сукню і несучи під пахвою величезний клунок… Знайшлася навіть одна, яка йшла із гасовою лампою у руці, не говорячи про тих, хто в гарячий день тікав із шубами на руках…
Частина цих дивацьких проходів була спрямована, вочевидь, до помешкань і була виявом щоденних потреб, але заразом і наслідком повного паралічу комунікацій…»
Оборони Львова, як такої практично не було. Російські 3-тя та 8-ма армії під керівництвом генералів Рузького та Брусилова увійшли до Львова одночасно зі сторони Личакова, Сихова, Сокільник та Малехова. Австрійські війська над річкою Верещицею спробували атакувати росіян 7 – 9 вересня, та їх спроби були марними. Таким чином Львів опинився під тимчасовою владою Російської імперії. Губернатором Галичини було призначено графа О. Бобринського, який одразу запровадив у Львові комендантську годину із 10 вечора до 4 години ранку. Невдовзі відродив свою роботу трамвай. Із 18 вересня 1914 року кондукторами почали працювати жінки, також було запроваджено безкоштовний проїзд для російських військових і лікарів, проте почасти кондуктори намагалися ігнорувати ці пільги, про що 15 вересня писала «Gazeta Wieczorna»: «Лікар Червоного Хреста, д-р Станіслав Ґ. вчора після полудня став жертвою неприємної події, викликаної некультурною поведінкою кондуктора № 62, який обслуговував вагон № 128 на лінії UL.
Згаданий лікар їхав до шпиталю в казармах на вул. Театинській (тепер – вул. Кривоноса), маючи не тільки пов’язку Червоного Хреста, а й посвідчення з печаткою гарнізонного шпиталю, яке надає право на безкоштовний проїзд трамваєм. Тим часом кондуктор зажадав плати за квиток, при цьому поводився нахабно і попри вмовляння кількох присутніх осіб, у тому числі одного міського радного, не поступився, лише змусив д-ра Ґ. заплатити за квиток, а зробив це у той спосіб, що не хотів рушати далі».
Російські окупаційна міська влада для військових і чиновників, що прибували до Львова видали спеціальний путівник, у якому роз’яснювалося як користуватися трамваєм, із якого дізнаємося про трамвайні маршрути, які діяли у 1914-5 роках:
«ŁD – від головного вокзалу прямує по Вокзальній алеї, біля костелу св.. Єлисавети (нині церква св. Ольги та Елизавети), повертає на вулицю Леона Сапєги (Бандери), минаючи будинок Політехніки, костел Марії Магдалини, спускається вниз по Сикстутській (Дорошенка), далі перетинає центр міста і прямує повз вул. Кілінського (Памво Беринди) і пл. Ринок, потім – по вул. Руській, біля Ставропігії і церкви Успення св.. Богородиці, по вул. Чарнецького (Винниченка) і повертає ліворуч на вулицю Личаківську, піднімаючись угору поблизу костелу кларисок, костелу св. Антонія, міського Личаківського шпиталю, кавалерійських казарм і далі їде біля церкви св. Петра і Павла, на Личаківську рогачку – заставу. Біля застави є трамвай, що прямує до вокзалу залізничної станції Личаків, у напрямку на Винники і Підгайці (лінія Н);
Від церкви Петра і Павла починається лінія ŁJ на Янівську заставу. Трамваї їдуть вниз по вул. Св. Петра (Мечнікова), уздовж Личаківського цвинтаря, частково по вул. Кохановського (Костя Левицького) до Бернардинської (Соборної) площі, до Галицької площі, потім по вулиці Гетьманській (пр. Свободи), поблизу пл. Св. Духа (І. Підкови) до міського театру на площі Голуховських (пл. Торгова) на Казимирівську (Городоцьку) та Янівську вулиці до Янівської застави;
Лінія KD починається від головного вокзалу, йде до костелу св.. Єлисавети, опускаючись вниз по вулиці Городоцькій, далі по Казимирівській (нижня частина Городоцької), оминаючи міський театр, по вулиці Карла Людвіга (пр. Свободи), через площу Маріацьку (Міцкевича), поблизу готелю «Жорж», на вулицю Баторія (Князя Романа), частково по вулиці Панській (І. Франка), повз школу Св. Софії до парку Кілінського (Стрийського) на початку вулиці Понятовського (У. Самчука) (у 1916 році вагони цього маршруту ходили до Технічної школи (Залізничний технікум));
Лінія HG прямує від Гетьманських валів (Віденської кав’ярні), повз ріг вулиць Карла Людвіга і Кілінського по вулиці Карла Людвіга (Пр. Свободи), через площу Голуховських (Торгова), і пл. Краківську (Ярослава Осьмомисла), поблизу Старого Ринку, по вул. Жовківській коло синагоги, костелу Св. Іоана, на вулицю Замарстинівську, проходячи під коліями залізниці, трамвай виходить на Бальонову (Гайдамацьку) та Жовківську вулиці, поблизу вокзалу Підзамче, далі прямує на Жовківську заставу і Гаврилівку.
Трамваї лінії HZ курсують від Гетьманських валів до застави Замарстинівської. Вагони розпочинають свій шлях від колишнього будинку ощадної каси, рухаються по вулиці Карла Людвіга і Гетьманській (обидві – проспект Свободи), площі Голуховських (Торговій), Краківській, вулицях Жовківській та Замарстинівській до застави;
UL – ця лінія перетинає центр міста – від гори Льва (Високого Замку) до кінця вулиці 29 Листопада (Коновальця). Спочатку трамвай прямує із вулиці Театинської (Кривоноса) по вулиці Люблінської Унії (Гуцульській), виходить через вулицю Куркову (Лисенка) на вулицю Чарнецького (Винниченка), поблизу костелу кармелітів, далі прямує по вулиці Кармелітній (Просвіти), спускається вниз на вулицю Руську, перетинаю вулицю Бляхарську, проходить площею Ринок, вулицями Сикстутською (Дорошенка), Словацького, повз поштамт, на вулицю Леона Сапєги (Бандери) по вулиці Потоцького (Генерала Чупринки), уздовж костелу кармеліток, до вулиці Шимоновичів (Мельника) і по вулиці 29 Листопада (Коновальця) до вілли «Гражина».
Вартість проїзду у трамваї в 1914-5 рр становила – у першому класі – 6 російських копійок або 20 гелерів (10 центів), а в другому класі – 3 копійки або 10 гелерів (5 центів) за секцію.

Австрійська влада повертається

Закріпитися надовго у Львові росіянам не вдалося – після горлицького прориву в травні 1915 року австрійські війська витіснили російські війська із значної частини Східної Галичини. Російські війська провело у Львові значні реквізиції. Під час відступу було спалено новий львівський залізничний вокзал, який було введено в експлуатацію у 1904 році. 22 червня австрійські війська під керівництвом Бем-Ермолі вступили до Львова.
Під кінець 1915 року в Австро-Угорщині почала гостро відчуватися економічна і продовольча криза, жертвою якого став і львівський трамвай. Так для потреб війська було розібрано велику акумуляторну батарею на трамвайній підстанції №1 із якої вилучили 19 тонн свинцю, також було розібрано вузлову підстацію, яка містилася у підвалі оперного театру, вилучено силові мідні кабелі, знято і замінено сталевим частину контактного дроту – загалом 71 тонну міді.
Військовий терор спочатку австрійських військових проти москвофілів, а потім російських – проти свідомих українців, евакуації населення призвели до значного скорочення чисельності мешканців Львова. Реальна заробітна плата за роки війни впала у 2 – 3 рази, що відбилося на пасажиропотоці трамваю – якщо у 1914 році трамвай перевіз біля 31,2 млн. пасажирів, то у 1915 році – лише 18 млн. Не дивлячись на війну запроваджувалися і позитивні транспортні новації – із 1915 року у львівських трамваях було запроваджено пересадочні квитки.
У часи війни трамваї почали використовуватися для перевезення вантажів. У 1916 – 7 роках було збудовано вантажні трамвайні колії до товарної станції (вона знаходилася на тому місці, де нині Приміський вокзал), по вулиці Зигмунтовській (Гоголя) до будинку управління державної залізниці, а також до міського шпиталю та казарм (очевидно сучасною вулицею Чернігівською).
Наприкінці війни у 1917 – 8 рр. почалися проблеми із постачанням вугілля на міську електростанцію, тому трамваї почали працювати лише у пікові години. Починаючи із 8 грудня 1917 року трамваї у Львові ходили лише із 7 до 20 години.
Економічна криза призвела до значного падіння рівня життя. 17 січня 1918 року вибухнув страйк працівників залізниці, до якого через приєдналися львівські трамвайники. Їх вимогою було 50-тивідсоткове збільшення заробітної плати.

Проголошення ЗУНР та національно-визвольні змагання

Після вступу в Першу світову на стороні Антанти Сполучених Штатів Америки стало зрозуміло, що на Німеччину та Австро-Угорщину чекає неминуча поразка у війні. 16 жовтня 1918 року австрійський імператор Карл зрікся престолу, що ознаменувало початок розпаду імперії. 18 жовтня у Львові зібралися галицькі та буковинські парламентарії-українці, які проголосили наступного дня про створення незалежної Західно-Української Народної Республіки. В ніч із 31 жовтня на 1 листопада підрозділи Українських Січових Стрільців під керівництвом Дмитра Вітовського зайняли усі стратегічні будівлі Львова (окрім головного вокзалу) і заступник австро-угорського намісника В. Діцікєвича передав владу на Галичині Українській Національній Раді. Над львівською ратушею замайорів національний синьо-жовтий стяг, піднятий січовим стрільцем Костем Паньківським.
Нажаль, Львів перебував під владою ЗУНР всього лиш кілька тижнів – уже 21 листопада польські війська витіснили українців із міста – українські вояки допустилися стратегічної помилки – не узяли під контроль залізницю «Львів – Перемишль», через що поляки безперешкодно надіслали до Львова підкріплення. Ще до того у Львові точилися вуличні бої, епіцентром яких став район вулиці Сикстутської (Дорошенка) та Коперника. В результаті цих боїв зазнали пошкоджень кабельні мережі та трансформаторні підстанції. Як наслідок, рух електричних трамваїв у Львові припинився до травня 1919 року.
Під час спроби повернути Львів під контроль ЗУНР у січні 1919 року значних пошкоджень зазнала міська електростанція, на якій через обстріл виникла пожежа.

Не дивлячись на опір армії ЗУНР Львів, а потім і уся Галичина опинилися під владою Польщі. Почалася повоєнна відбудова міста, яка супроводжувалася репресіями на національному грунті, які торкнулися і трамвайних працівників. За часів Другої Речі Посполитої право бути інженером, водієм та навіть кондуктором на львівському трамваї мали переважно поляки.

Джерела інформації:

1. Тархов С.А. Історія львівського трамваю. Львів: Фенікс ЛТД, 1994 — 128 с.;

2. Котлабулатова І. Львів на фотографіях 1860 — 2006. Львів: Центр Європи, 2006 — 316 с.;

3. Марчук Л.П., Шипова В.С. Їде трамвай, їде… Львів, 1994 — 56 с.

Повернутися на сторінку “Історія львівського трамвая”


© Антон Лягушкін, Андрій Марчук, 2014 Frontier Theme