Транспорт ХІХ століття

Автор: Д.О. Свідник

Позаминуле ХІХ сторіччя стало часом бурхливої урбанізації, що спонукало розвиток будівництва, комунального господарства та міського транспорту. Першим, справді системним засобом громадського транспорту у великих містах став кінний трамвай.

Уже були наймані кінні екіпажі, деякі з них, омнібуси, вміщали навіть більше як десять пасажирів і їздили за визначеними маршрутами. Кінні екіпажі “для всіх” (латинською — omnibus) уперше з’явилися 1662 року в Парижі. У Відні від 1815 року функціонували так звані громадські вагони (Stellwagen або Gesellschaftswagen), які мали не лише визначені маршрути, але й зупинки та розклад руху. На теренах України перші омнібуси з’явилися у Львові та в Одесі (у приморському місті їх називали по-російськи “лінєйкі”).

Транспортну потребу у міжміських та приміських сполученнях дедалі більше почали задовольняти залізниці, але цей транспорт був ізольований від міських вулиць, від ритму міського життя. Таким транспортом уперше став кінний трамвай — коли коні тягнули рейками, прокладеними міськими вулицями, вагони, у яких вміщалося від 20 до 40 пасажирів.

Є дві версії походження слова “трамвай”. За однією, це англійське слово, що походить від “tram” — вагон, візок і “way” — дорога, шлях. За другою, назва “трамвай” пов’язана зі скандинавськими словами, що перейшли в англійську мову: “tram” — стовп, брус і “way” — дорога. Тобто трамвай — це дорога, що складається зі стовпів, дерев’яних брусів, шпал, на яких прокладено рейки.

Ідея поставити омнібуси на рейки з’явилася ще у XVIII сторіччі. Адже вже тоді для перевезення вантажів застосовували вагони, що рухалися дерев’яними чи металевими рейками. А рухали їх люди, коні, а від часів Стефенсона — парові машини. Тодішні паровози були ще надто громіздкими, інертними та створювали занадто багато галасу, щоб використовувати їх на міських вулицях. Тому оптимальним у першій половині ХІХ сторіччя було застосування тяглової сили тварин: коней, мулів, верблюдів…

Першу на європейському континенті кінну залізницю для міжміських пасажирських та вантажних перевезень почали споруджувати в Австрії між Будваром (Чеські Будейовіце) та Лінцем у допаротягову еру, 1825 року. Рейки були ще дерев’яними, з прибитими до них зверху залізними смугами. Ця колія почала працювати з 1832 року, з’єднавши не лише обидва міста, але й басейни рік Дунаю та Влтави. Незважаючи на розвиток парової тяги, ця колія функціонувала до кінця 1872 року. З 1996 року на одній із її дільниць відкрито рух кінних вагонів для туристів.

Але для запровадження такого транспортного засобу у місті потрібно було насамперед створити мережу рейкових шляхів, закупити вагони, збудувати депо для їх утримання і ремонту та стайні для коней, придбати самих тварин, найняти десятки, а то й сотні працівників. Необхідні були ще домовленості з міською владою. Треба було створювати цілу систему. Все це потребувало великих коштів і, з іншого боку, не гарантувало швидкого отримання прибутків.

Лише у квітні 1831 року в Нью-Йорку, найбільшому місті Сполучених Штатів, утворилася компанія зі створення кінного трамвая, і після вдалих переговорів із мерією Нью-Йорка розпочали будівництво мережі. Будівництво першої лінії Нью-Йорк — Гарлем (New York & Harlem Railroad) було завершено за півтора року, і 14 листопада 1832 року перший вагон кінного трамвая з почесними пасажирами — мером Нью-Йорка і членами муніципалітету — рушив вулицями міста. За межами Нью-Йорка, 1835-го, кінні трамваї з’явилися на вулицях Нового Орлеану, а лише за двадцять років у інших містах — Бостоні, Філадельфії, Сан-Франциско… Після того трамвайні системи стали швидко поширюватися на всій території США, і вже до середини 80-х років кінні трамваї курсували вулицями 525 міст і містечок, причому у найменшому з них — Форт-Міді — мешкало всього понад сотню городян. Тоді як у Європі трамвайних ліній ще не мало багато міст із населенням понад 100 тисяч мешканців.

За межами США вперше кінні трамваї з’явилися у Парижі 1853 року, а потім у латиноамериканських містах Сантяго-де-Чилі, Мехіко та Ріо-де-Жанейро. На Британських островах перша лінія кінного трамвая була у Ліверпулі (точніше, у його передмісті Беркехеді). У найбільшому на той час місті світу — Лондоні трамваї почали функціонувати з 1861 року.

Українські землі тоді належали до Російської імперії та Австро-Угорщини. У столиці останньої — Відні — 4 жовтня 1864 року почала функціонувати перша привілейована кінна залізниця цісаря Франца Йосифа. 1868 року було створено конкурентне Віденське трамвайне товариство. До початку 80-х років ХІХ століття кінні трамваї забезпечували понад 60% пасажирських перевезень у мільйонному тоді Відні. Решта припадала на 2,5 тисяч фіакрів та 900 безрейкових громадських вагонів.

Після Відня 1866 року кінний трамвай запрацював у другій столиці Австро-Угорщини Будапешті (тоді це ще були два окремих міста). А 1873-го у невеликому курортному місті Бадені під Віднем. 1875-го вагони на рейках, які тягнули коні, з’явилися у Празі, 1878-го — у Ґраці, а 1880 року — в Лінці та Львові. У столиці Галичини кінний трамвай функціонував майже три десятиріччя, до 1909 року. Колія мала ширину 1000 мм і залишилася такою ж під час переходу на електричний привід.

У Російській імперії першу міську кінну залізницю (тут вона називалася “конка”)було відкрито 8 вересня 1863 року на Невському проспекті в Петербурзі. Проти появи конки була налаштована Петербурзька міська дума, яка вважала, що “прокладання рейок на вулицях викликає нещасні випадки з візниками, бо, перетинаючи рейки, екіпажі будуть перекидатися”. До того ж “коні будуть лякатися конки, а крім того, пасажири можуть падати під вагони”. Однак дуже швидко конка стала приносити величезні прибутки своїм власникам та в міський бюджет. Можливо, через це вона проіснувала у Пітері аж до 1917 року, а перші електричні трамваї з’явилися на вулицях міста лише 1907 року. Найпізніше з усіх мільйонних міст світу.

Наступними містами стали Варшава та Москва, а 1880-го кінні трамваї почали їздити вулицями Одеси. Там вони функціонували до 1921 року. Третім українським містом, яке доробилося до кінних трамваїв, став Харків.

Київ тут явно відставав, хоча перші проекти будівництва кінної залізниці у Києві розглядали ще у 1869-1873 рр. Лише 1886-го прийняли план інженера Струве, але пройшло ще три роки, поки підписали формальний договір з міською владою. Підприємець повинен був побудувати приблизно 25 км рейкових ліній і експлуатувати їх на кінній і паровій тязі протягом 45 років, з 1889 до 1934 року, відраховуючи місту визначену частину доходів. Після закінчення терміну угоди трамвай безоплатно переходив до міста. 1890 року утворилося акціонерне Товариство київської міської залізниці, а у серпні 1891-го відкрито рух від Либідської площі вулицями Великою Васильківською та Хрещатиком до Царської (Європейської) площі.

Новий вид громадського транспорту розвивався швидко. Хоча швидкість руху не була високою — до 8 кілометрів за годину. До кінця ХІХ сторіччя майже всі великі міста Європи та Північної Америки мали трамвайні колії. Щоб збільшити завантаження вагонів, у деяких містах їх почали робити двоповерховими. Така надбудова в Росії називалася імперіалом. Щоб піднятись на нього, влаштували невеликі круті сходи. Навколо цього другого поверху несподівано виникла “жіноча проблема”. Вважали, що жінкам підніматися наверх непристойно. Тому в кількох країнах проїзд жінок на імперіалі заборонили…

П’ятим містом в Україні, яке отримало кінний трамвай, став Миколаїв. Тут рух конки, яку створило Бельгійське анонімне товариство миколаївських кінних залізниць, розпочався 7 серпня 1897 року. У Миколаєві рейки покривали мідним шаром, що мало сприяти м’якості ходу.

Та, незважаючи на досить бурхливий розвиток, кінний трамвай мав серйозні недоліки. Насамперед через свою рухому силу — коней, яких треба було годувати, утримувати. Лише одна з лондонських трамвайних компаній, North Metropolitan, мусила утримувати 7200 тварин. Коні часто хворіли і гинули. З 3,5 тисячі коней, які щорічно використовували на міських залізницях Петербурга, близько 600 гинуло або вибраковувалося через хворобу. На підйомах доводилось пристібати додаткових коней, щоб допомогти тягнути вагони догори. Лише у Москві для цього використовували понад 500 коней.

Останні міські кінні трамвайні лінії в Європі було ліквідовано 1933 року в німецькому містечку Штатгаґен. Хоча збереглася одна лінія довжиною дві милі, яка функціонує ще від 1876 року на острові Мен, що лежить між Британією та Ірландією, в місті Дуглас. Останнім часом відкрито кілька туристичних ліній кінного трамваю у розважальних парках на кшталт “Діснейленду” та в старих центрах деяких міст Європи, але вони мають рекреаційне, а не транспортне навантаження.

Стаття запозичена із газети “Поступ” від 15 листопада 2004 р.

Посилання на джерело